Конвенція застосовується в основному до жінок, оскільки вона охоплює форми насильства, від яких потерпають лише жінки, оскільки вони є жінками (примусовий аборт, каліцтво жіночих статевих органів) або з якими жінки стикаються набагато частіше за чоловіків (сексуальне насильство і зґвалтування, переслідування, сексуальні домагання, домашнє насильство, примусовий шлюб, примусова стерилізація). Ці форми насильства є результатом нерівномірного розподілу влади між чоловіками і жінками та наслідком дискримінації жінок.

Але чоловіки також потерпають від деяких форм насильства, що охоплюються Конвенцією, таких як домашнє насильство або примусові шлюби, хоча не так часто і в менш важких формах. Конвенція визнає це і закликає застосовувати свої положення до всіх осіб, постраждалих від домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей і людей похилого віку.

Конвенція НЕ містить визначення «сім’ї» і не пропагує жоден конкретний тип сімейних відносин. Ціль Конвенції – не регулювати сімейне життя або склад сім’ї. Конвенція вимагає від урядів забезпечувати безпеку постраждалих, які піддаються ризику насильства вдома, що, на жаль, є найбільш поширеною формою насильства.

Конвенція НЕ обмежує своє застосування юридично одруженими партнерами, а поширюється на всіх партнерів, які перебувають або не перебувають у шлюбі, незалежно від того, чи вони є однієї або протилежної статі. Жодній групі постраждалих не може бути відмовлено у захисті на підставі їхнього сімейного стану або будь-яких інших підстав дискримінації, охоплених Конвенцією.

Конвенція спрямована на забезпечення безпеки, захисту і підтримки всіх, хто живе в принизливих відносинах, а також на перспективу відновлення життя без насильства, що вкрай важливо, коли залучені діти. Насильство має довгострокові наслідки для дітей, тому Конвенція надає пріоритет безпеці постраждалих над правом опіки з боку сім’ї, в якій вчиняється насильство. Справжня загроза для сімей – це саме насильство, а не заходи, спрямовані на захист і підтримку постраждалих від нього.

Стамбульська конвенція не прагне «скасувати відмінності» між жінками і чоловіками та не має на увазі, що жінки і чоловіки є або повинні бути «однаковими». Водночас Конвенція вимагає вжиття заходів для протидії ідеї про те, що жінки поступаються чоловікам. Дійсно, забобони, стереотипи, звичаї і традиції, як і раніше, сприяють чоловікам за багатьох обставин, наприклад, у приватних та суспільних сферах, політичному житті, на роботі, в системах освіти, повідомленні про злочини в поліцію або в суді. Для жінок це ускладнює можливість заявити, що вони стали жертвами насильства, і зменшує повагу до їхніх прав.

Мета використання терміну «ґендер» полягає НЕ в тому, щоб замінити поняття «стать», яке відображує біологічні відмінності, і не в тому, щоб вподальшому не використовувати поняття «чоловік» та «жінка». Мета Конвенції – наголосити, як багато проявів нерівності, стереотипів і, як наслідок, насильства походять не від існуючих біологічних відмінностей між жінками та чоловіками, а скоріше від соціально сконструйованих відмінностей, від ставлення та сприйняття того, як жінка та чоловік мають бути представлені в суспільному житті.

Стамбульська конвенція не встановлює нові стандарти щодо ґендерної ідентичності і сексуальної орієнтації, зокрема, щодо юридичного визнання одностатевих пар.

Конвенція забороняє дискримінацію за багатьма ознаками, включаючи ґендерну ідентичність і сексуальну орієнтацію. Це робиться для забезпечення захисту і підтримки всіх постраждалих від насильства, незалежно від ознак, які вони можуть мати. Застосування положень Конвенції без будь-якої дискримінації за ознакою ґендерної ідентичності  забезпечення того, щоб ґендерна ідентичність осіб не перешкоджала їхній підтримці і захисту, гарантованих в ситуаціях домашнього насильства, сексуального насильства, зґвалтування або примусового шлюбу. 

Усунення ґендерних стереотипів НЕ означає скасування всіх традицій і звичаїв. Передача звичаїв або вірувань з покоління в покоління має важливе значення для формування нашої ідентичності. Але деякі звичаї та традиційні практики завдають шкоди жінкам і дівчатам та можуть піддавати їх ризику насильства (наприклад примусові жіночі обрізання чи побиття за непокору чоловікові). Тому ціль повинна полягати в розвінчуванні стереотипів, які стосуються як жінок, так і чоловіків, і які покликані виправдовувати такі шкідливі традиції. Мова ведеться про те, щоб убезпечити жінок і дівчат в їхніх сім’ях та будь-де, а не про те, щоб «просити хлопчиків одягатися або гратись, як дівчинка», і навпаки.

Стамбульська конвенція заохочує через сферу освіти підтримку цінностей ґендерної рівності, взаємної поваги і ненасильства в міжособистісних відносинах, вільних від стереотипів ґендерних ролей, права на особисту недоторканність та обізнаності щодо ґендерного насильства і необхідність протистояти йому (стаття 14). Навчання дітей таким цінностям допомагає їм стати поважними і демократичними громадянами. Це не впливає на їхню сексуальну орієнтацію або ґендерну ідентичність.