Жіноча історія піратської справи

Своєю зухвалістю дами нерідко перевершували відомих корсарів-чоловіків і брали участь в нанеймовірніших піратських авантюрах.

Історія бретонської дворянки Жанни де Бельвіль

Спростовуючи популярну тезу про те, що жінкам на кораблі робити нічого, піратки були справжньою грозою морів. Дворянка Жанна де Бельвіль з’явилася на світ в Бретані, імовірно, в 1315 році. У Столітній війні (1337-1453 рр..) вона стала вдовою і вирішила помститися французькому королю Філіпу VI, який стратив її чоловіка. Разом зі своїми двома синами вона вирушила до Англії і, хоч із труднощами, але домоглася аудієнції у короля Англії Едуарда. Можливо, завдяки саме своїй красі жінка змогла отримати у короля для корсарських диверсій проти Франції три швидких корабля. Втім, не виключається, що вона мала дар переконання. Одним судном де Бельвіль командувала сама, на інших капітанами були її сини. Невелика ескадра, що отримала ім’я “Флот помсти у Ла-Манші”, перетворилася на справжній бич Божий у французьких берегових водах.

Кілька років ескадра успішно грабувала торгівельні судна французів, нерідко нападала навіть на деякі військові кораблі. Жанна особисто брала участь у битвах, прекрасно володіла як абордажною сокирою, так і шаблею. Команди захоплених кораблів вона, як правило, наказувала цілком знищити. Не дивно, що скоро Філіп VI віддав розпорядження “зловити відьму мертвою або живою”.

І одного разу французьким військам вдалося оточити всі піратські кораблі. Бачачи, що бій не буде рівним, Жанна проявила справжню підступність – разом з кількома матросами де Бельвіль спустила на воду баркас (більшу шлюпку) і з десятком веслярів і синами втекла з поля бою, кинувши напризволяще своїх соратників.

Але доля жорстоко помстилася їй за зраду. Цілих десять днів втікачі плавали по морю, оскільки не прихопили з собою ніяких навігаційних приладів. Деякі люди померли від спраги (один з померлих був молодшим сином Жанни). І все ж на одинадцятий день  пірати досягли берегів Франції. Там їм дав притулок друг її чоловіка.

Після цієї пригоди Жанна де Бельвіль, яка відома як перша жінкою-піратом, кинула своє криваве ремесло, знову вийшла заміж і осіла …

Дволика: дружина губернатора і безжальна піратка

Через приблизно двісті років у Ла-Манші з’явилася ще одна жінка-пірат, відома як леді Кілігру. Ця дамочка воістину була втіленням дволикості людини. У суспільстві вона була відома як дружина губернатора невеликого портового міста Фламет, і сумнівно, що хтось думав, що ця шанована особа таємно командуючи піратською флотилією, нападала на торговельні судна. Леді Кілігру довго не могли виявити, так як на всіх людей, яких пірати захоплювали, чекала смерть, тим самим леді позбавлялася від свідків своїх піратських “подвигів”.

Все виявилося, коли в протоку зайшов важко навантажений іспанський корабель. Пірати атакували його. Іспанський капітан зміг врятуватися – поранений, він прикинувся на палубі убитим, а коли пірати стали святкувати переможний наліт, навіть не викинувши за борт тіла вбитих, то пустився вплав до берега. Опинившись у безпечному місці, капітан відразу ж звернувся до губернатора, щоб доповісти йому про зухвалий нальот піратів. Крім цієї інформації, він повідомив губернатору, що флібустьєрами керувала молода і дуже красива дівчина. Невимовно капітан здивувався, коли губернатор вирішив познайомити нещасного капітана і свою дружину. Пред ним стояла та сама кровожерна повелителька любителів легкої наживи. Це при отму, що в губернатора були під управлінням дві фортеці, завданням яких було забезпечувати безперешкодне плавання суден у прибережних водах. Іспанський капітан не виказав свого подиву, і вже зрозуміло, не сказав губернатору про те, що упізнав в його дружині морську розбійницю. Після візиту до губернатора Фламета він негайно відправився до Лондона, де, після того як домігся аудієнції у короля, розповів тому про все, що знав.

По наказу короля почалося слідство, яке принесло несподівані відкриття. З’ясувалося, що в серці леді Кілігру текла спекотна піратська кров. Леді була дочкою дуже відомого флібустьєра Філіпа Волверстона з графства Саффолк і ще дівчиськом піратствувала разом зі своїм батьком. Завдяки успішному заміжжю дівчина здобула становище в суспільстві, фінанси чоловіка дозволили їй створити піратську флотилію, яка орудувала у Ла-Манші та суміжні водах. Губернатора Кілігру засудили і стратили, як пособника морських розбійників. Леді також була засуджена до смерті, але пізніше король замінив вердикт довічним ув’язненням.

У чоловічому одязі

До шістнадцяти років у ірландської дівчини Анни Бонні, що з’явилася на світ в 1690 році в Ірландії, у місті Корк, виявилася схильність до різного роду авантюр. Батько дівчини, адвокат Вільям Кормак, намагався тримати доньку під контролем, але Анна, ледве дочекавшись, коли ж їй мине вісімнадцять років, потайки обвінчалася з рядовим матросом Джеймсом Бонні. Цього пан Кормак перенести не зміг і прогнав неслухняну дочку геть.

Молодята, зовсім не засмутилися і рушили на Багамські острови, в негласну столицю флібустьєрів Нью-Провіденс. Там Анна зустрілася з морським розбійником, знаного як Ситцевий Джек і миттєво забула Джеймса. Скоро навколо Анни і Ситцевого Джека зібралася команда. І їм тепер потрібно було тільки відповідне судно.

Анна, переодягнувшись у чоловіка і видаючи себе за матроса, який бажає найнятися на роботу, відвідала кілька портів. Вона пробувала зрозуміти, як легше її спільникам непомітно проникнути на борт потрібного судна. Захопивши команду вподобаного судна зненацька, пірати вночі проникли на борт вподобаного Анні корабля. Пірати підняли вітрила, і спокійно вийшли з порту прямо під стволами гармат форту, які прикривали вхід в гавань. Корабель назвали “Дракон” і підняли на ньому чорний прапор. До речі, будучи на кораблі, Анна не переставала видавати себе за матроса. Нічого не запідозривши подільники звали її Андреасом.

Так тяглося кілька місяців, поки на кораблі не з `явився ще один матрос – Мак Рід. І Ситцевий Джек, єдина людина з усіх, яка знала, що під маскою Андреаса ховається його дружина, почав ревнувати її до Ріда. Однак від ревнощів Джека нічого не залишилося, коли дізнався, що Мак … як і Ганна теж жінка. І звати її Мері Рід.

Але як би таємницю не приховували, вона колись перестане бути таємницею. І таємниця Мері і Анни теж одного разу стала відома. Але, оскільки обидві піратки билися краще за багатьох чоловіків, то їм дозволили залишитися на “Драконі”.

Пірати 2 листопада 1720 на своєму “Драконові” були атаковані англійським королівським фрегатом. Мері і Ганна билися відчайдушно. Перед тим, як бути схопленими, вони змогли вбити трьох солдатів і поранити ще сім. А от інші з команди майже не чинили опору, поклавшись на милість королівського судочинства. Їх відправили на Ямайку, де і відбувся суд, і все розбійники були засуджені до смерті через повішення. Всі? Ні – за винятком Мері і Анни. Обидві жінки сказали стандартну для судочинства того часу фразу: “Пане суддя, за мене просить моє черево”. По-іншому кажучи, вони просили помилувати їх з причини вагітності. Факт, що двоє піратів були жінками, для суду виявився абсолютно несподіваним. Ще величезною несподіванкою виявилося те, що доктори підтвердили їх вагітність. Анні і Мері дали відстрочку вердикту.

Подальша доля Анни Бонні укрита мороком. Відомо, що в темниці у неї з’явилася дитина, але от що було після народження дитини, ніхто не відає. Можливо, вона змогла відкупитися або ж втекти, а може, вердикт був виконаний …

Мері Рід пощастило значно менше: незабаром після пологів Мері померла від гарячки.

Пекуча кров леді Грейн О’Мелі

Грейн О’Мелі з’явилася на світ в 1544 році. Вона свихлдець із старовинного ірландського роду, багато представників якого відомі як корсари. З юних років у Грейн виявився характер: вона була надзвичайно сміливою, і водночас жорстокою. Коли їй виповнилося вісімнадцять, Грейн з групою розбійників почала грабувати села, які належали феодалам, недружелюбно налаштованих до її сім’ї.

Пізніше О’Мелі вийшла заміж за О’Флеерті, корсара, який походив з іншого ірландського роду. Передчасно залишившись вдовою, вона пов’язала свою долю зі знаменитим серед корсарів лордом Беркі, якого прозвали Залізним Річардом. Але леді Беркі тримала під своїм каблуком і чоловіка, і, навіть, екіпаж його корабля. Після однієї невдалої вилазки вона висунула ультиматум своєму чоловікові: “Звільняйся на берег”, – це означало завершення їх сімейних взаємин.

Королева Англії, намагаючись спокусити Грейн служити короні, два рази кликала її в палац, проте горда жінка вибрала не підкорятися нікому. І тоді леді за “невиконання закону про піратство” на півтора року кинули до в’язниці. І відпустили після обітниці більше не розбійничати. Але леді Грейн продовжила піратствувати аж до самої смерті.

Джерело: Острів