Авторка каналу «Основи коміксології» про минуле, теперішнє та майбутнє жінок у коміксах.
Хоча в наш час сексизм здається явищем із темного минулого, комікси досі сприймаються як «хлопчача» розвага. Сама ж гік-культура у деяких питаннях залишається надзвичайно консервативною та ексклюзивною. Думаю, мої слова підтвердить будь-яка жінка, яка коли-небудь купувала комікси («Ви шукаєте щось для свого хлопця?») чи просто говорила про своє захоплення супергероїкою з малознайомими людьми. Мізогінія у гік-культурі — явище парадоксальне, оскільки сама субкультура поціновувачів коміксів та відеоігр була протестом проти ідеї того, що хобі «справжнього чоловіка» — качання пресу та вільна боротьба з ведмедями грізлі.
Утім, навіть це не сприяло поширенню ідей братерства та гендерної рівності серед гіків, а жінкам перепали мізерні ролі «дівчини, що поділяє інтереси коханого» та «косплеїрки, яка лише хоче похизуватись сексуальним костюмом». Дівчат постійно звинувачували (і звинувачують далі) у тому, що вони не можуть бути «справжніми» гіками, а пригодами супергероїв цікавляться лише щоб приваблювати чоловіків та здаватись особливими.
Але питання не лише у сексизмі читачів. Замкнуте коло пропозиції та попиту призводило до того, що і комікси писали переважно про чоловічий досвід, у якому жінки виконували роль декорацій та трофеїв для героїв. Такі серії з більшим інтересом читали чоловіки, відповідно вони і надалі залишались цільовою аудиторією для авторів. Якщо система працює і приносить колосальні прибутки, то навіщо щось змінювати? Диво-Жінка можливо і отримала «підвищення» з посади секретарки «Спільноти Справедливості Америки» до засновниці більш відомої сучасному читачеві «Ліги Справедливості», але чомусь досі залишається без штанів.
На прикладі Диво-Жінки варто затриматись трохи довше, оскільки він собою являє яскравий випадок «феміністичної» героїні, яка під час детальнішого аналізу виявляється сумнівним символом боротьби за гендерну рівність. «Батько» супергероїні Вільям Малтон Марстон був переконаний, що жінки не просто є рівнею чоловікам, а і вірив, що вони за своєю природою є «вищими та кращими». Першоджерелом цієї вродженої переваги над чоловіками Марстон вважав жіночу піддатливість та сабмісивність (не дивно, враховуючи його захоплення фрейдизмом та фетишизмом). Варто ще додати, що Диво-Жінка втрачала усі свої сили, коли її зв’язували, і фемінізм виходить дещо сумнівним. Хоча у пригодах сучасної Диво-Жінки майже непомітні її фетишитське коріння, героїню все ще складно назвати феміністичним ідеалом. Наприклад, у 2016 році Диво-Жінку назначили почесним послом ООН з питань прав жінок, але вже за декілька місяців її було «звільнено» з посади. І справді, чи є білошкіра жінка з нереалістичними пропорціями та перебільшено сексуалізованим одягом достойним прикладом для наслідування для дівчат-підлітків усіх етнічностей?
Яскравим прикладом одновимірного зображення жінок у коміксах є феномен «жінок у морозилці», названий так на честь сюжетної арки у серії про Зеленого Ліхтаря. Для того, щоб дати головному герою серії привід для страждань та просунути його сюжетну лінію, сценаристи «вбивають» його дівчину. Зелених Ліхтар знаходить її понівечене тіло у морозильній камері, переосмислює власне життя та шукає помсти. Дослідниця масової культури Гейл Сімон проаналізувала зображення смертей жіночих персонажів у коміксах та зробила невтішний висновок. Коли вмирає чоловік, він не лише вмирає героїчно, а й неводовзі дивовижним чином оживає, ставши після воскресіння ще сильнішим. Жіночих персонажів убивають, калічать та ґвалтують переважно заради того, щоб обурений коханець (брат, батько, тощо) мав привід для помсти поганцям. Варто лише згадати, наприклад, Гвен Стейсі, вбивство якої знову і знову переосмислюється та розжовується, лише аби Пітер Паркер мав стимул для розвитку.
Але, на щастя, увесь світ поступово змінюється, і навіть консервативна індустрія коміксів не може довго залишатись осторонь. Першими реагували на соціальні зміни більш сміливі незалежні видавництва. «Персеполіс» Марджан Сатрапі та Fun home Елісон Бехдель вже встигли стати класикою у жанрі автобіографічних коміксів. Обидва твори чудово ілюструють те, як книжки з картинками можуть розповісти щось серйозніше за історію Людини Павука.
Але і «велика двійка» почала модернізуватись. У червні 2016 року автор серії про Залізну Людину (та один із провідних сценаристів Marvel) Браян Майкл Бендіс приголомшив фанатів заявою, що місце Тоні Старка скоро займе п’ятнадцятирічна афроамериканка. За рік до цього, Джейсон Аарон, автор коміксів про Тора, «відібрав» у сина Одіна молот та передав його жінці на ім’я Джейн Фостер. Консервативні фанати скаржились на те, що жінка-Тор — нонсенс, і що кляті феміністки знову усе зіпсували, але комікс вийшов вдалим, а сварки на гендерну тематику з часом набридли. Серія Ms. Marvel, яка розповідає про пригоди шістнадцятирічної супергероїні пакистанського походження, стала не лише першим коміксом, у якому супергерой сповідує іслам, але й була визнана однією з найкращих серій 2016 року.
Схвалена критиками серія Метта Фрекшна та Девіда Ахи «Hawkeye» розповідала про пригоди та переживання «другого соколиного ока» Кейт Бішоп з не меншою влучністю та ентузіазмом, ніж про її напарника Клінта Бартона. Якщо кожен фанат «Месників» упізнає Клінта у виконанні Джеремі Раннера, то Кейт ви не зустрінете у жодній стрічці кіновсесвіту Marvel.
Модернізація рідко проходить безболісно. Прогресивна феміністична серія Mockingbird Челсі Кейн та Кейт Немжик, наприклад, проіснувла недовго (всього ми побачили 8 випусків), але встигла стати причиною гучного скандалу у соціальних мережах. На обкладинці останнього випуску серії головна героїня зображена у футболці з надписом «ask me about my feminist agenda» («запитайте мене про мій феміністичний план»). Така відверта пропаганда не могла не обурити певний сегмент читачів коміксів. Аргумент «не подобається — не читайте» (яким десятиліттями «заспокоювали» надто вимогливих читачок) перестав подобатись гікам-сексистам щойно вони почули його у відповідь на власні скарги. Найбільш незадоволені консерватори почали атакувати авторку серії погрозами та образами у соціальних мережах. Травля досягла таких масштабів, що Челсі Кейн була змушена видалити свої акаунти, на її підтримку висловились автори інших коміксів, а хештег #IStandWithChelseaCain миттєво потрапив у топ твітера.
Тож не варто сподіватись на те, що за рік-два індустрія коміксів позбавиться притаманних їй сексизма та ксенофобії. Будьмо реалістами. Дівчат ще довго підозрюватимуть у тому, що вони — «несправжні» гіки, комікси і надалі писатимуться переважно чоловіками і про чоловіків, а кількість сильних жіночих персонажів збільшуватиметься дуже поступово. Але рух уперед є, і цьому неможливо не радіти. А поки гік-культура повільно еволюціонує, радимо читати комікси, у яких жінки — не бездумні декорації та сексуальні об’єкти.
Більше про комікси шукайте на телеграм-каналі «Основи коміксології».
Bitch Planet (2015 — …)
Сценарист: Келлі Сью Деконнік
Художник: Валентин де Ландро
Видавництво: Image Comics
Читати, якщо: вам подобається фемінізм та «Грайндхаус»
Bitch Planet — комікс про планету-тюрму, заселену жінками, які так чи інакше не відповідають очікуванням перебільшено патріархального суспільства. Хтось із них скоїв «злочин», образивши свого чоловіка, хтось — набравши вагу чи не відповідаючи стандартам зовнішності. Напрошується порівняння з серіалом «Помаранчевий — хіт сезону», але найближчі ідейні попередники Bitch Planet — експлуатаційні фільми сімдесятих та творчість американської письменниці Маргарет Етвуд, яка описала схожу мізогінну антиутопію у своєму романі «Розповідь служниці».
Hawkeye (2015 — …)
Сценарист: Келлі Томпсон
Художник: Леонардо Ромеро
Видавництво: Marvel
Читати, якщо: ви любите шпигунські детективи та неідеальних героїнь
Про революційного Hawkeye Фрекшна і Ахи ми вже розповідали (і теж радимо його неодмінно прочитати). Hawkeye Томпсон та Ромеро — продовження серії, яке зосереджується саме на пригодах Кейт Бішоп, напарниці Клінта. На відміну від неосяжної Диво-Жінки чи загадкової Чорної Вдови, героїня Hawkeye часто зазнає невдачі, невдало жартує і робить відверті дурниці, але саме ця простота і робить її зрозумілою та близькою читачеві.
Lumberjanes (2014 — …)
Сценарист: Ноель Стівінсон, Грейс Елліс
Художник: Брук Аллен
Видавництво: Boom! Studios
Читати, якщо: ви любите «Час Пригод» та «Гревіті Фоллз»
Комікс, написаний та намальований жінками та про жінок. А точніше — про маленьких, але сміливих та самостійних «лісорубок», відвідувачок літнього табору для «крутих дам». Дівчата розслідують загадкові події, що трапляються навколо табору, вчаться бути справжніми подругами та, звичайно, заробляють скаутські нашивки за відвагу та спритність. Історія про літній табір для маленьких «лісорубок» буде цікавої і дорослим, але Lumberjanes ідеально підійде у якості першого комікса для дівчат.
Rat Queens (2013 — …)
Сценарист: Кьортіс Віб
Художник: Рок Апчьорч
Видавництво: Image Comics
Читати, якщо: якщо ви вважаєте, що у «Володарі Перснів» замало наркотиків, сексу та рок-н-ролу
Якщо ви вважаєте, що герої фентезі занадто благородні та серйозні, то «Королеви Щурів» — саме те, що вам потрібно. Автори коміксу описують своє творіння як «суміш «Володаря Перснів» з «Подружками нареченої»», і точнішу характеристику складно придумати. Але, попри усі жарти та несерйозність, комікс — чудова та щира розповідь про жіночу дружбу, яка виявляється нічим не гіршою за стосунки Сема та Фродо.
Tank Girl (1988)
Сценарист: Алан Мартін
Художник: Джеймі Хьюлетт
Видавництво: Penguin Books
Читати, якщо: ви — фанат Gorillaz та «Шаленого Макса»
«Танкістка» — комікс від легендарного художника Джеймі Х’юлетта, найбільш відомого як «людина, що намалювала Gorillaz». Сюжет серії, скажемо відразу, незвичний: дія розгортається у постапокаліптичній Австралії, а головна героїня — анархістка, яка живе у танку разом зі своїм хлопцем, кенгуру-мутантом. А ще — п’є, скільки хоче, спить, з ким хоче і взагалі рішуче протистоїть будь-яким правилам та нормам пристойності.
Джерело: http://www.vertigo.com.ua