Маргарет Тетчер згадують досі або з подякою, або з ненавистю. Вона не могла подобатися всім: занадто важкий період випав на частку першої жінки – прем’єр-міністра Великобританії. Її проклинали на вулицях і площах, на неї скоювали замахи. Вона приймала рішення, які жахали навіть її товаришів по партії. За 12 років її правління Великобританія пережила коротку запеклу війну, подолала затяжну економічну кризу, падіння Берлінської стіни і, по суті, крах двополярного світу. Тетчер не перенесла лише зради колег і пішла у відставку з гордо піднятою головою. Але хто тепер пам’ятає імена її наступників, які в’їхали після неї на Даунінг-стріт, 10? Хіба що політологи. А ім’я Маргарет Тетчер назавжди стало символом рішучості, незламної волі і вміння знайти правильне рішення в ситуації, коли його, здається, не існує. Її політична спадщина настільки багата, що навіть один із макроекономічних способів управління економікою тепер іменують не інакше, як «тетчеризмом». Спробуємо розібратись у перипетіях долі залізної леді.
Ранні роки
Маргарет Робертс народилася 13 жовтня 1925 року в провінційному британському містечку Грентеме, де її батько володів двома бакалійними лавками. В невеликій квартирі над однією з них Маргарет з сестрою і провели своє дитинство. Її батько був не тільки бакалійником, але за сумісництвом і методистських пастором, та ще брав активну участь у політичній діяльності на місцевому рівні, входив до міської ради. Вершиною його кар’єри став один післявоєнний рік в ролі мера рідного міста. Маргарет в той час вже навчалася в Оксфорді. Ще в шкільні роки товариші по навчанню за уїдливий характер прозвали її «Меггі зубочистка». Вона не була красунею, не очолювала список бажаних партнерок на шкільних вечорах ще й тому, що кожен кавалер міг отримати від неї влучну і уїдливу характеристику. Кому ж таке сподобається? При цьому Маргарет була різнобічною дівчиною: грала на піаніно, вивчала поетичну майстерність, займалася хокеєм на траві. Хто знайомий з британською системою освіти, той знає, що подібне – норма для туманного Альбіону, загалом, нічого особливого. «Немає жодного сенсу бути жалюгідною м’якою субстанцією в кріслі. Хіба не так?» Вона отримала суворе виховання, освіту і з цим багажем вже в роки війни вступила в Соммервильський коледж Оксфорду, де вивчала хімію. Втім, вже в студентські роки Маргарет активно зацікавилася політикою і навіть очолила Асоціацію Консервативної партії університету – найвище досягнення політичної кар’єри для студентки. Після університету вона деякий час працювала за фахом розробляла емульгатори для морозива, але політична діяльність займала її все більше і більше.
«Я миттєво залишила б кар’єру, якби нам не по кишені була хатня робітниця»
У 1948 році на партійній конференції консерваторів графства приятель по університету показав її партійним босам, і ті були так вражені напористістю 23-річної дівчини, що буквально вмовляли її включитися у виборчу кампанію. Кандидатом Маргарет стала лише за три роки, і хоча не перемогла, але добряче попсувала нерви впевненим у собі лейбористам. Той 1951-й рік став поворотним в її долі: на партійній конференції вона познайомилася зі своїм чоловіком Деннісом Тетчером, через півроку вийшла та нього заміж і незабаром народила йому близнюків. Попутно Маргарет (вже Тетчер) при підтримці чоловіка отримала юридичну освіту, втім, не для того, щоб займатися адвокатською практикою, а щоб зміцнити свої політичні позиції. Адже ні на день, ні на хвилину Маргарет не відмовлялася від думки стати депутатом британського парламенту. Через сито висунення в 1955 році вона не пройшла, кілька років після цього вибудовувала потрібні зв’язки, набувала досвід, гартувала характер. При цьому у Маргарет завжди були реальні погляди на життя: «Я миттєво залишила б кар’єру, якби нам не по кишені була хатня робітниця». Ще чотири роки безустанных праць, і ось нарешті Тетчер – депутат британського парламенту від Консервативної партії! І хоча Маргарет Тетчер всього 34 роки, стрімкою цю кар’єру ніяк не назвеш. Адже минуло 16 довгих років з її участі у перших партійних конференціях до лави в Палаті громад!
Політик однієї ідеї
Ще в роки війни, 19-річною дівчиною Маргарет прочитала книгу «Дорога до рабства» Фрідріха фон Хайска. Цей економіст виступав за зниження ролі держави в економіці, розглядаючи надмірне втручання уряду в цю сферу як шлях до авторитарної держави та запоруку економічних негараздів. Випередивши свою епоху років на тридцять, цей проникливий вчений легко оперував пропозиціями, які навіть для найбільш розвинених країн того часу здавалися дикими. Приватизувати транспорт, зв’язок, природні монополії. Знизити податки, скасувати всі обмеження на рух капіталу і контроль за цінами, звільнити підприємницьку ініціативу, скасувати державне планування. Йшов 1944 рік! США дванадцять довоєнних років боролися з Великою депресією з точністю до навпаки – все посилюючи роль держави в економіці. І чому б юній студентці хімічного факультету Оксфорду не почитати яку-небудь більш відповідну книжку? Але Маргарет буквально студіювала сторінки серйозної праці, погоджуючись з автором буквально у всіх його відкриттях. Чи припускала юна Маргарет, що 35 років потому їй доведеться втілювати в життя всі ці неймовірні постулати? Наврядчи. Але немає сумнівів у тому, що всі наступні роки свого життя вона звіряла економічний пульс Британії з вченням фон Хайєка. Потрібна була лише залізна воля, щоб втілити його ідеї у життя, а з цим у Маргарет ніколи не було проблем. Недарма ж до неї завдяки випадковій радянської замітці прилипло прізвисько «залізна леді»!
«Якщо ти налаштована тільки на те, щоб комусь подобатися, ти повинна бути готова йти на компроміс з будь-якого приводу в будь-який час – і ти ніколи нічого не досягнеш!»
З перших же кроків своєї політичної картери Тетчер дотримувалася поглядів Хайєка на економіку, при цьому їй було все одно, хто піднімає податки – лейбористи чи консерватори. Вона з однаковою люттю накидалася на своїх політичних противників, так і на колег по партії, якщо мова йшла про її фундаментальних поглядах. Нерідко їй доводилося йти проти партійної лінії торі, за що її багато недолюблювали, вважаючи вискочкою. А вона гнула своє, не соромлячись у виразах: «Високі податки – це крок на шляху не до соціалізму, а до комунізму!»
Коли на початку 70-х в економіці настали важкі часи, вона погодилася на посаду міністра освіти, хоча і знала: єдине, що їй доведеться робити на своїй посаді – це урізати бюджет. Серед інших заходів економії Тетчер скасувала видачу безкоштовного молока в школах. Преса тут же накинулася на Маргарет, до якої міцно приклеїлося прізвисько «викрадачки дитячого молока».
Пізніше в автобіографії вона з гіркою іронією згадувала про це: «Я отримала цінний урок. Накликала на себе максимум політичної ненависті за мінімум політичної вигоди». Здавалося б, можна було на все життя відмовитися від жорстких рішень, адже в політиці компроміси набагато вигідніше, але Тетчер винесла з цієї історії зовсім інший урок. «Якщо ти налаштована тільки на те, щоб комусь подобатися, ти повинна бути готова йти на компроміс з будь-якого приводу в будь-який час – і ти ніколи нічого не досягнеш!». Ця здатність йти своєю дорогою, незважаючи ні на що, призвела Маргарет, а разом з нею і Британію, до тих вершин політичної та економічної потужності, що ми спостерігаємо тепер. У 1975 році вона стала першою жінкою, яка стала на чолі британському партії. Чотири роки потому, торі під її керівництвом виграли парламентські вибори.
Тягар лідера
Коли Тетчер в’їхала на Даунінг-стріт, ставши першою жінкою прем’єр-міністром не тільки у Великобританії, але й у всій Європі, країна перебувала в економічному занепаді. Щорічна інфляція становила 18 %, фунт знецінився до найгірших показників в історії, країну потрясали безперервні страйки – шахтарів, лікарів, залізничників, поштарів. То тут, то там – до десяти страйків щодня! Роздутий і стагнуючий державний сектор поряд з некерованістю профспілок довели економіку до хаосу. Всі політики розуміли, що треба щось робити, починати реформи, але разом з тим усвідомлювали, що той, хто це почне, приречений на політичне самогубство. Адже будь-які означали реформи неминуче зростання безробіття, скорочення соціальних виплат, а значить – і підтримки виборцями. Тому, коли торі на чолі з Маргарет Тетчер перемогли на виборах 1979 року, лейбористи з чистою душею визнали свою поразку, чекаючи свого швидкого повернення на Даунінг-стріт. Адже як тільки «викрадачка дитячого молока» візьметься оббирати дорослих британців, народ їй відразу вкаже її місце. Так злорадно думали її супротивники, але і в рядах соратників по Консервативної партії єдності думок не було. Питання «що робити?», здавалося, взагалі не мав чіткої відповіді. В той момент у всій Британії, мабуть, тільки Маргарет Тетчер знала, куди вона поведе свою країну.
«Немає ніяких державних грошей. Є тільки гроші платників податків!»
Все, що робила Маргарет Тетчер на посаді прем’єр-міністра, досі викликає жваві дискусії економістів і просто лють вуличних демонстрантів – хоча її вже 5 років як немає серед живих. В день її похорону в радіочартах на перше місце злетіла пісня «Дін дон, відьма померла!» Її замовляли британці, які так чи інакше постраждали в часи тетчеризму і так і не пробачили «залізній леді» її рішучості. Адже першим ділом Тетчер рішуче урізала всі державні витрати на підтримку депресивних регіонів, на ЖКГ і освіту. Закриття збиткових шахт і нерентабельних виробництв призвело до того, що безробіття перевалило за три мільйони чоловік, виробництво впало на 10%, країну захлиснули справжні бунти, шахтарі оголосили загальний безстроковий страйк. Розглянути в ці перші роки реформ хоча б якісь ознаки оздоровлення економіки могли хіба що фахівці під мікроскопом. Так, інфляція впала з 18 до 6%, та, в країну пішли закордонні інвестиції, але що було робити простим виборцям, які штурмували центри зайнятості? Тетчер стала самою ненависною людиною Великобританії, рейтинг підтримки впав з 48 до 23%. Навіть багато колег по партії вважали, що залізна леді тягне партію торі на дно. Лунали вимоги змінити курс, відмовившись від реформ. Саме тоді Тетчер сказала свою знамениту фразу: «Леді не повертає!» І продовжувала гнути свою лінію. Усі скорочення державних витрат вона пояснювала просто: «Немає ніяких державних грошей. Є тільки гроші платників податків!» І хоча багато платників податків з нею погоджувалися, все ж тотальне неприйняття методів Тетчер набуло форми самих рідкісних для Британії демаршів.
Так, в історії вона залишилася єдиним прем’єром, якого Оксфордський університет «прокатав» зі званням почесного доктора. Вважалося, що цей статус надається обраному прем’єру автоматично, але вчена рада повстала проти «тетчеризму» слідом за бунтівними студентами. Вершиною загальної ненависті став замах на Маргарет Тетчер бойовиків Ірландської республіканської армії під час конференції Консервативної партії в Брайтоні. Вибух найпотужнішої бомби у «Гранд-готелі» над номером прем’єра був настільки сильним, що буквально розніс кілька поверхів, п’ятеро людей загинули, десятки постраждали. Саму Тетчер чудесним чином врятував її секретар, якому терміново потрібно було підписати папери, і він буквально за руку тягнув прем’єра від замінованої терористами душової кімнати. Під охороною спецслужб, які прогледіли теракт, Тетчер вже через годину заявила, що конференція відбудеться, незважаючи ні на що. А коли зібрала прихильників, що залишилися в живих то з трибуни конференції твердо заявила, що не зверне ні зі шляху реформ, ні зі шляху демократії.
Перші роки на Даунінг-стріт стали для Маргарет Тетчер довгою і виснажливою битвою, в якій щодня треба було виходити переможцем. Журналісти, чиї зарплати помітно впали, поливали її брудом зі всіх сторін. Жовта преса навіть розмусолювала тему, що сама королева не поділяє підходів Тетчер до управління країною. А з Букінгемського палацу у відповідь послідували настільки мляві спростування, що це тільки підсилило впевненість публіки в розколі на самій верхівці влади. Втім, упевнена в собі Маргарет ніколи не втрачала присутності духу, навіть бачачи полчища своїх опонентів: «Якщо я вийду одна проти сорока восьми, мені шкода цих сорока вісьмох!» І врешті-решт її непохитно жорсткий курс став приносити потрібний результат.
Успіхи тетчеризму
За три головних роки реформ Тетчер продала державної власності на 25 мільярдів доларів. Приватизація йшла гласно і відкрито, кожен британець міг придбати акції Британських залізниць, «Брітіш телеком», вугільних і газових компаній. При цьому в країні з’явилися мільйони нових акціонерів – британці стали справжньою «нацією нових капіталістів». Виявилося, що в приватних руках всі ці неповороткі, величезні і непрозорі компанії раптом починають демонструвати чудеса рентабельності. Із збиткових монстрів, що каменем висіли на шиї держави, колишні природні монополії на очах перетворювалися в сучасні, керовані, прибуткові підприємства.
При Тетчер були приватизовані дев’ять найважливіших концернів країни, третина всієї державної власності перейшла в приватні руки. Втім, змінилася і система відносин з тими підприємствами, у яких залишалася державна частка. Відтепер вони виробляли товари і послуги за контрактами – «зробили-отримали». Ніякого державного фінансування збиткових виробництв Маргарет Тетчер не допускала в принципі. Всі неефективні підприємства повинні піти з ринку, це природний процес, вважала вона. Замість них на ринку з’явилися сотні і тисячі підприємств малого бізнесу, які оперативно реагують на кон’юнктуру, жваво зацікавлені у своєму успіху, не обтяжені багаторівневою системою управління, ці малі фірми стали справжнім локомотивом, який потягнув економіку Британії з болота кризи. За 11 років перебування Маргарет Тетчер на посаді прем’єр-міністра виробництво в країні зростало на 3-4% щорічно. За темпами зростання продуктивності праці в ці роки Британія вийшла на друге місце у світі, поступаючись лише Японії! Недруги дорікали Тетчер в тому, що всю свою енергію вона направляла на створення умов лише для тих, хто хотів все більше заробляти, процвітати, з багатих ставати ще багатшими. Але критики забували при цьому, що економічне зростання в кінці кінців дозволило уряду жорстких реформаторів повернутися і до соціальних питань: у 1990 році на ці цілі в Британії витрачалося на 38% більше грошей, ніж у рік приходу Тетчер до влади. Багаті стали заробляти для бідних.
Мало хто знає, що, незважаючи на жорстке поводження з шахтарями, Тетчер зробила Британію країною, яка повністю забезпечує себе енергоресурсами і є десятим у світі експортером викопних видів палива. Сучасні технології нафтовидобутку в чому створені завдяки ефективній роботі британських інженерів, для яких Тетчер просто створила відповідні умови.
Випробування на міцність
Важкі перетворення в перші роки роботи уряду торі, змушували консерваторів буквально здригатися в очікуванні виборів 1983 року. Швидше за все, Маргарет Тетчер з усією її залізною волею і вірними соратниками прокатали б на цих виборах, вже занадто велике було число тих, хто її відверто ненавидів. Але допомога прийшла, звідки не чекали. У квітні 1982 року абсолютно зненацька для всього світу аргентинські військові підрозділи захопили Фолклендські острови. Це забуті богом шматочки британської суші на самому півдні Атлантичного океану, всього дві тисячі жителів, і ніяких тобі корисних копалин. Сьогодні можна лише припускати, на чому будували свої розрахунки генерали, яким тоді належала влада в Аргентині – хотіли підняти бойовий дух нації легким трофеєм? Швидше за все. Британія далеко, на іншому кінці землі, у англійців економіка в занепаді, а у влади прем’єр у спідниці. Напевно військові згадали, що Черчілль, навіть вигравши війну, програв перші ж повоєнні вибори. «Тетчер не захоче випробувати його долю, і захоче з нами домовлятися», мабуть, таким був підсумок наради в Буенос-Айресі на передодні висадки аргентинських військ на острови, які Аргентина досі називає Мальвінськими.
Аргентинські мачо з багатьма зірками на погонах і не думали, що Тетчер миттєво відреагує. Вже через три дні вона очолила військовий кабінет міністрів, який створюється лише у разі війни, оголосивши про блокаду островів. Маргарет Тетчер не стала звертатися до союзників по НАТО, розраховуючи тільки на власні військово-морські сили. Півтора тижні тому з британських портів на південь вийшла потужна ескадра. Вже 2 травня атомний підводний човен Британії поза оголошеної зони блокади потопив флагман аргентинського флоту крейсер «Генерал Бельграно» (через місяць після початку бойових дій, на іншому кінці земної кулі!). Причому, наказ на пуск торпеди віддавала особисто залізна леді – навіть британські Адмірали мали сумніви! Залишки аргентинського флоту, щоб уникнути подальших втрат забралися в порти приписки, а вже 14 червня все було скінчено. Над Фолклендами знову розвивався британський «Юніон Джек», вкинувши в шок військових аналітиків усього світу, які не сумнівалися в перевазі Аргентини біля своїх берегів.
За деякими розсекречених нині даними, і радянська розвідка була впевнена в поразці британців, можливо, тому СРСР і утримався при голосуванні в Радбезі ООН – на всякий випадок. Адже давно минули ті часи, коли війни вигравали експедиційні корпуси, і коштувало аргентинським ВВС потопити один британський корабель, як з ним на дно пішли три десятки новітніх вертольотів. Ще пара таких успіхів – і чим би британці відвойовували свої острови?! Але Маргарет Тетчер особисто зустрічала героїв воїни в порту, в Лондоні був влаштований парад перемоги. А через рік після тріумфу залізну леді переобрали на пост прем’єр-міністра, що взагалі-то рідко трапляється з реформаторами. «Поразка? Я не розумію значення цього слова».
Тетчер. Підсумки
Правління Тетчер стало найдовшим у Британії XX століття: тамтешня публіка любить тасувати колоду прем’єрів, але залізна леді довше всіх зуміла протриматися на вершині влади. Вона разом в Рональдом Рейганом по праву отримала статус переможця в холодній війні, адже Радянський Союз розвалився не без її діяльної участі. «Потрібно добре вивчити свого ворога, тоді якось можна перетворити його в одного».
Основи економіки, закладені в часи її правління, дозволяють Британії зберігати темпи зростання вище світових. І хоча тисячі британців її щиро ненавидять досі, багато хто просто не віддають собі звіту в тому, що повинні дякувати саме Тетчер майже за все, що зараз мають. А багаж її яскравих думок дає надію не тільки британцям, але і прихильників перетворень в інших країнах. «Багатство країни не обов’язково будується на власних природних ресурсах, воно досяжно навіть при їх повній відсутності. Самим головним ресурсом є людина. Державі потрібно лише створити основу для розквіту таланту людей».
28 років минуло з моменту її відставки. П’ять років тому Британія її поховала. Але до цих пір у багатьох куточках світу, де панує хаос в економіці, де вибухають кризи, де падають доходи людей, де слабовільні політики лише поглиблюють проблеми, можна почути: «Тетчер на вас немає!».
На основі матеріалів mykniga.com.ua
