“Фемінізм не потрібен”, “сама винна”, “жінки самі провокують на насильство” – ці та інші висловлювання є ознакою патріархального суспільства, де звинувачення постраждалих від насильства (віктимізація) вважається нормою, а жінки є меншовартісними за чоловіків. Чому це є проблемою та які міжнародні документи протидіють їй – далі в тексті.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна третя жінка впродовж життя зазнавала фізичного чи статевого насильства з боку інтимного партнера чи стороннього чоловіка. Якщо перевести відсотки в цифри, то вийде близько 736 млн.
Також, за підрахунками ВОЗ, кожна четверта молода жінка (від 15 до 24 років), яка мала стосунки з партнером, зазнає насильства до 25 років.
Подібна ситуація і в Україні: Юлія Соколовська, очільниця Міністерства соціальної політики навела статистичні дані: кожна 5 жінка в Україні стикалася з тією чи іншою формою насильства (фізичним, статевим, економічним, психологічним).
Тож для подолання проблеми насильства щодо жінок, а також надання психологічної, юридичної та фізичної допомоги постраждалим від нього, у світі з’являються законодавчі документи, які спрямовані на подолання вищезгаданих проблем.
Основна з них – Стамбульська конвенція, або Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами – це комплексний міжнародний акт, спрямований на захист жінок, чоловіків і дітей від домашнього насильства та його наслідків.
Цілями цього акту є:
• захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками та домашнього насильства;
• сприяння викоріненню всіх видів дискримінації щодо жінок,
сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;
• захист і допомога всім постраждалим від насильства над жінками та домашнього насильства;
• сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства;
• забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства стосовно жінок та домашнього насильства.
За даними на 2020 рік, Конвенцію підписали 46 країн світу та Євросоюз. При цьому ратифікували документ понад 30 країн. Натомість, Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Словаччина, Велика Британія, Ліхтенштейн, а також Україна – ще ні.
Важливо відзначити: у 2020 році в Україні було створено електронну петицію з закликом до ратифікації Стамбульської конвенції. Отримавши 26 416 голосів (з необхідних 25 000), звернення було винесено на розгляд, проте затвердження, тобто процес ратифікації ще триває.
Читайте також МІФИ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ
У світі існують також й інші міжнародні норми та стандарти, які стосуються попередження насильства щодо жінок:
- Всесвітня конференція з прав людини (1993) визнала насильство щодо жінок порушенням прав людини й закликала до призначення Спеціального доповідача з питань про насильство щодо жінок у Віденській декларації та Програмі дій.
- Декларація про викорінення насильства щодо жінок (1993) стала першим міжнародним документом, прямо спрямованим на боротьбу з насильством щодо жінок, і забезпечила основу для національних і міжнародних дій.
- Міжнародна конференція з народонаселення та розвитку (1994) встановила зв’язок між насильством щодо жінок та репродуктивним здоров’ям і правами.
- Конвенція Ради Європи (2011) про запобігання насильства щодо жінок та насилля в родині і боротьбі з ним стала другим юридично обов’язковим регіональним документом по боротьбі з насильством щодо жінок та дівчаток.
Пекінська платформа дій (1995) визначає конкретні дії, які уряди повинні вжити для запобігання насильству щодо жінок і дівчаток та реагування на нього. Припинення насильства – одне з 12 напрямків пріоритетних дій. У 2020 році в великому аналітичному звіті структури «ООН-жінки» було виявлено, що понад 80 % країн (з 166 в цілому) повідомили, що за попередні п’ять років було вжито заходів щодо здійснення та забезпечення дотримання законів про насильство щодо жінок, і 87 % країн повідомили про введення або посилення послуг та допомоги для жінок, які пережили насильство.
Рада ООН з прав людини вперше прийняла резолюцію про активізацію зусиль з викорінення всіх форм насильства щодо жінок у 2012 році.
У 2020 році, на 64-й сесії Комісії зі становища жінок, лідери країн зобов’язалися активізувати зусилля по повному здійсненню Пекінської декларації та Платформи дій, зокрема припинення всіх форм насильства та шкідливих звичаїв щодо жінок і дівчаток.
Тож бачимо активну діяльність міжнародних організацій, яка спрямована на протидію та попередження будь-якого виду насильства щодо дівчат та жінок. В Україні над цим також працює міжнародний рух за права людини Amnesty International Ukraine.
Матеріал підготувала Яна Радченко в рамках проєкту соціальної дії #РівніРолі який реалізовує ГО “Молодіжна Ініціатива Міст” у співпраці з ГО “Інститут Креативних Інновацій” за підтримки Британської Ради в рамках програми “Активні Громадяни”
