“Незаміжня – не значить доступна”

Я приголомшено дивилася на сторінку шлюбних оголошень у газеті, а саме на оголошення про пошук нареченої моєму молодшому брату.

Один з моїх родичів обвів червоним олівцем слова “має незаміжню старшу сестру”.

“Дуже шкода, що старша сестра ще не в шлюбі. Це сильно ускладнить пошук дівчини, що підходить нашому хлопцю”, – зауважив цей родич.

Мені ніби стрілою простромили серце. Я зіщулилася від образи й ледь стримали сльози.

Хотілося кричати й обурюватись: якого милого моє рішення не виходити заміж має заважати братові знайти собі пару?

Я сподівалася, що брат і батько заступляться за мене, але вони були байдужі до мого горя.

Мама завжди мене розуміла і спробувала втрутитись у розмову, але в неї нічого не вийшло.

Та й вона, врешті, раділа, що її син збирається одружитися.Я приголомшено дивилася на сторінку шлюбних оголошень у газеті, а саме на оголошення про пошук нареченої моєму молодшому брату.

#HerChoice (“Її вибір”) – серія з 12 життєвих історій молодих індійок. Вони кидають виклик стереотипам про “сучасну індійську жінку” і розширюють це поняття, досліджуючи жіночі рішення, прагнення, пріоритети та бажання.

Оскільки я старша дитина в сім’ї, вважалося очевидним, що я маю одружитися раніше, ніж брат.

Але я не одружувалась.

Цим я позбавляла батьків щастя, на яке вони так довго чекали, і це створювало величезну напругу в стосунках між нами.

Складно було не лише з ними, а й з іншими родичами й навіть з друзями.

Одного разу мені зателефонував колишній однокласник і сказав: “Я знаю, що ти не хочеш заміж. Але ж ти маєш певні “потреби”. Якщо хочеш, я можу з ними допомогти”.

Він висунув одну умову – щоб про це не дізналися його дружина та діти.

Для мене це був шок.

Я прекрасно усвідомлювала свої “потреби”, але те, що він автоматично вважав мене “доступною”, було абсолютно неприйнятно.

Я не те щоб розгнівалась – скоріше засмутилась і, згадуючи, щоразу почувалася пригнічено.

Він ще й вважав, що зробить мені послугу – яке безглуздя.

Це зіпсувало наші стосунки. Тепер я боюся, що десь його зустріну, і взагалі не хочу з ним розмовляти.

Зараз мені 37, і я не шкодую, що вирішила бути одна.

Коли я вперше сказала мамі, що не хочу виходити заміж, мені було 25. Я щойно почала самостійно заробляти гроші й хотіла втілювати у життя свої мрії.

Думаю, мама мене зрозуміла, але почувалася незручно, бо не знала, як відповідати на питання інших людей.

Я будувала кар’єру, а тим часом родина дедалі активніше шукала мені чоловіка. Але я не хотіла укладати шлюб заради якоїсь примарної “безпеки”, яку він нібито дає.

Я гостро відчувала, через що проходять мої батьки – адже їхня дочка майже досягла такого віку, коли заміж уже не вийдеш, а все ще жила під батьківським дахом.

Мій батько наполягав, щоб я “вирішила це питання” і влаштував мені оглядини не з одним, двома чи трьома, а з п’ятнадцятьма чоловіками. Я не обрала жодного.

Врешті-решт, це дало мені можливість пояснити, чому я не хочу одружуватись.

Батьки це прийняли, але інші люди продовжують мене осуджувати.

Вони називають це “вибриком”, кажуть, що я надто гонорова, надто незалежна й неслухняна.

Коли вже нема про що поговорити, вони переходять до мого “важкого характеру”.

Але моє сумління чисте. Зрештою, нема нічого поганого у романтичних побаченнях чи співмешканні.

Я хочу лише бути вільною. А шлюб для мене – це свого роду ярмо.

Я можу провести цілий день удома чи, навпаки, прогуляти всю ніч. Можу піти у клуб, на дискотеку, у храм чи парк. Можу робити хатню роботу – а можу не робити.

Зранку я не мушу дбати про те, щоб зробити чай свекрусі, приготувати сніданок чоловікові чи зібрати дітей до школи.

Я бачила дуже багато заміжніх жінок, у яких є діти й великі родини, а вони все одно самотні.

Я не почуваюся самотньо: у мене є рідні та друзі.

У нашому суспільстві, незаміжня дівчина вважається тягарем, та я ніколи нікого не обтяжувала.

Я подорожую світом, сама себе забезпечую і сама вирішую, як витрачати свої гроші.

Ті ж газети, які колись висміювали моє рішення не одружуватись, тепер хвалять мене за хоробрість.

Батьки пишаються мною, а їхні друзі розповідають про мене своїм дочкам як про взірець успішності.

У підсумку, виявилося неважливо, хто що подумав про моє рішення.

Я прийняла його самостійно і змусила інших з ним рахуватися.

Це правдива історія жінки, яка живе у північно-західній Індії. Вона поділилася нею з журналісткою ВВС Арчаною Сінгх і продюсеркою Дів’єю Ар’я. На прохання оповідачки, ми не розголошуємо її ім’я.

Джерело: http://www.bbc.com

Напишіть відгук