17 грудня у світі відзначають Міжнародний день захисту секс-працівників від насильства та жорстокості. Аліна Сарнацька – колишня секс-працівниця, а нині активістка спільноти секс-працівників, спікерка з питань секс-роботи в партії “Демократична сокира” – розповідає про те, з якою стигматизацією та дискримінацією стикаються секс-працівниці й секс-працівники, які небезпеки їм загрожують в Україні та як на це може вплинути декриміналізація секс-роботи. Читайте у матеріалі випускниці Академії Рівних Можливостей Яни Радченко для Zmina
– Коли в соцмережах ви оголосили про свої наміри балотуватися до Київради, це сприйняли неоднозначно. Чим, на вашу думку, зумовлена ця хвиля агресії?
– Я думаю, що таке ставлення всередині суспільства до інакших є певною формою ксенофобії. Виборці звикли бачити в лавах кандидатів кілька типажів, і все, що виходить за межі цього, спричиняє нерозуміння та агресію. Так сталось і зі мною. До наших партійних списків потрапила також Анастасія-Єва Домані, яка є трансґендерною жінкою. Я дуже пишаюся тим, що наша команда в “Демократичній сокирі” не лише говорить про рівність, а й виконує це на практиці. Коли на партію були агресивні напади, хейт, я була дуже вдячна, що “ветерани” команди нас із Анастасією в цьому не звинувачували. Нас, навпаки, підтримували. Це і є толерантність.
– Вашу сьогоднішню позицію щодо секс-роботи також жорстко критикують радикальні феміністки. Закидають вам зміну меседжів, зокрема згадують минулі розповіді про те, що до секс-роботи потрапляють через бідність і жінки не можуть уникнути наркозалежності, щоб продовжувати залишатись у ній. Що можете сказати у відповідь?
– Я й раніше стикалася з погрозами, прокльонами та переслідуваннями. Цього разу все було незмінно, але сталося дещо нове. Одна з активісток опублікувала посилання на мої старі записи в соціальних мережах, які я писала років у 20 приблизно. І за допомогою цих записів намагалась аргументувати, що мої тексти суперечать моїй позиції зараз. Але в тому віці я не знала про жодні моделі регулювання секс-роботи. Я писала там про свій досвід, і мені дуже боляче, що зараз це використовують проти мене. Коли це опинилося в соцмережах, я відчувала себе в небезпеці. Це можна порівняти з тим, як хтось попорпався у вашій білизні або прочитав особистий щоденник. Ми маємо спільну мету – допомогти українським жінкам. Воювати між собою для нас неправильно.
– Цьогоріч ви були на щорічному Форумі секс-працівників, де обговорювалося стратегічне планування на три роки. Зараз в Україні не зареєстровано жодного законопроєкту щодо декриміналізації секс-роботи. Які плани в активістів?
– Десять років тому подавався законопроєкт про декриміналізацію секс-роботи, але його зняли з розгляду. Ініціатор відкликав його, бо злякався, що не отримає підтримки й за проєкт не проголосують.
Наразі аналогічний законопроєкт готує благодійна організація “Легалайф-Україна”. А також ми разом з юристами, активістами та волонтерами партії “Демократична сокира” готуємо текст петиції та інформаційну кампанію. Плануємо проведення правозахисних акцій та низку інтерв’ю, в яких розповідатимемо про наші цілі – скасування каральних законів для секс-працівниць та посилення покарання за втягнення в секс-роботу неповнолітніх.
На депутатів мають значний вплив релігійні організації. Ми поступово змінюватимемо цю ситуацію через інформування і переконання. Адже в Україні, як світській державі, влада має бути відділена від церкви.
– В Україні секс-робота не легалізована та карається законом, а в плани “Демократичної сокири” входить декриміналізація. Які переваги матимуть ці зміни для держави?
– План роботи “Сокири” щодо секс-роботи писала я, тому що до планування завжди залучаються люди, безпосередньо пов’язані з цією темою.
Першочергово це сприятиме тому, що буде захищене життя та здоров’я секс-працівниць і секс-працівників. Буде соцзахист – відпустки, лікарняні, пенсія.
Другий момент – це те, що українське суспільство буде більш сталим, підвищиться рівень моралі та зменшиться кількість хабарів, а це добре вплине на поліцію. Бо зараз вона просто дахує секс-роботу, а це розбещує і поліцію, і депутатів, які до цього причетні, і суспільство загалом.
– Які небезпеки наразі загрожують секс-працівницям, з боку кого?
– По-перше, злочинці під виглядом клієнтів. Нещодавно в Києві задушили секс-працівницю. Перед цим сутенер шукав її, намагався потрапити до квартири, але не викликав поліцію, бо відповідальність за сутенерство – від п’яти до семи років. Якби документально та юридично було підтверджено, що вона в нього працювала, – ситуація склалася б інакше.
Є також випадки прямого насильства з боку медичних працівників. Кілька років тому жінці – секс-працівниці під час пологів перев’язали маткові труби, і це призвело до каліцтва й безпліддя в майбутньому. Вона в цей момент була непритомна і навіть не знала, що відбувається. Це вияв ненависті та нетерпимості.
Мене також лякає кібербулінг стосовно секс-працівниць та жінок узагалі, бо це загроза життю людей. Дівчат і жінок за особисті повідомлення інтимного характеру та фотографії булять у різних групах та на каналах. Їх шантажують цією інформацією, вимагають гроші. Попри це мало хто звертається до поліції.
– На вашу думку, які конкретні дії влади можуть сприяти безпеці секс-працівниць?
– Декриміналізація секс-роботи. Треба надати людям можливість працювати офіційно, щоб була документація, адміністрування, захист здоров’я. Тоді працівниці почуватимуться впевненіше та безпечніше. Такими країнами є Німеччина та Нідерланди: там є офіційна статистика щодо секс-працівниць, серед них і українки. Також є інформаційні центри, в які можна сходити на екскурсію та дізнатися про всі аспекти секс-роботи. І, звісно, секс-робітниці там платять податки.
Хочеться, щоб у нашій державі не було частини жінок, насильство над якими вважається нормою. Колись мені навіть сказали правопорушники, що вони вчиняють насильство над нами, тому що їм за це нічого не буде. Це не нормально.
– Не всі жінки в секс-роботі добровільно. Чи потрібна Україні “шведська модель”?
– “Шведська модель” запроваджує покарання для сутенерів і клієнтів та скасовує покарання для секс-працівниць. Це призведе до того, що працювати залишаться більші салони. Клієнти боятимуться звертатися до індивідуалок, тому що поліція ловитиме клієнтів саме через секс-працівниць. Половина з них не платитиме штраф, а даватиме поліції нові хабарі. А якщо їх заарештують – вони все одно сплатять штраф та будуть вільні через кілька годин. І цілком імовірно, що частина з цих них повернеться, щоби помститися секс-працівниці, побити її.
Абсолютно точно буде знищена будь-яка довіра. Клієнти телефонуватимуть, щоб домовитися про зустріч, з прихованих номерів, не даватимуть жодних особистих даних. Можливо, частина секс-роботи переміститься в гірші райони, бо там менше поліції. Найбільше “шведська модель” вдарить по індивідуалках.
– Крім “Легалайф-Україна”, які є організації, що надають психологічну, фізичну та юридичну допомогу секс-працівницям?
– Є громадська організація “Клуб “Еней”, там ми надаємо допомогу жінкам, які пережили насильство, займаємося профілактикою ВІЛ / СНІДу, надаємо контрацептиви, а також адвокатуємо зміни в законодавстві для захисту прав різних жінок, зокрема секс-працівниць. Адже вони як соціально незахищена група населення майже ніколи не звертаються по допомогу до поліції, правозахисників, тож ми прагнемо надавати їм цю підтримку – як психологічну, так і фізичну.
Також є правозахисна організація “Ла Страда – Україна”, яка займається запобіганням ґендерно зумовленому насильству, протидією торгівлі людьми. Наразі таких організацій мало, і працюють вони здебільшого на громадських засадах.
– Як ви гадаєте, що може допомогти людям змінити агресивне дискримінаційне ставлення до секс-працівниць та секс-роботи?
– Я думаю, що потрібно протидіяти дискримінації та булінгу загалом. Таке ставлення до секс-працівниць, як зараз, існує просто тому, що це жінки. Якби більшість секс-працівників була чоловіками, не виникало б питання, чи можуть вони самостійно ухвалювати рішення щодо свого тіла і роботи. Вважаю, що основна причина цієї дискусії – звичайний сексизм.
Як на мене, ситуацію може змінити видимість. І це стосується не тільки секс-працівниць, а й просто інакших людей. Наприклад, у дитинстві я не бачила людей з інвалідністю, і коли я побачила людину на візку вперше, то дуже злякалася. Але зараз ситуація змінилася. І такі зміни мають бути з усіма іншими формами інакшості, зокрема й секс-роботою.
– Що б ви сказали людям, які озвучують думки на кшталт того, що декриміналізація та легалізація сприятимуть нормалізації сексу за гроші, це буде пропагандою тощо?
– Навряд чи зараз усіх стримує саме штраф у 130 гривень. Зараз я їду в метро й бачу вакансії стриптизерок у нічні клуби – це теж секс-робота. І це теж пропаганда? Ні, це просто оголошення про роботу. Тому я вважаю, що сам термін “пропаганда” в цьому контексті не може існувати.
– Легалізована секс-робота – яка вона?
– Це індивідуальні працівниці – ФОПи, які платять податки, як і всі. Це салони, які зареєстровані як юридичні особи, і туди можна офіційно працевлаштуватися. У них є прибиральниці, водії, адміністратори. Це звичайний бізнес, у якому немає жодних дискримінаційних норм. Секс-працівниці мають здавати той самий перелік аналізів, що й інші люди, які контактують зі шкірою, – масажисти або лікарі. Як зазначено в Конституції, у нас є право на рівність, і тому ця робота має відповідати цим нормам.
– Наразі декриміналізація можлива в Україні? Які для цього потрібні умови?
– Декриміналізація можлива, і, напевно, це може статися впродовж наступних десяти років. Це залежить від рішень влади, а влада в нас – як американські гірки. Ми просто мусимо діяти. Якщо є закон, який порушує права певної групи людей, то це питання й має ставити ця спільнота. Навряд чи політики одного ранку прокинуться і скажуть: “Із секс-роботою все погано, давайте щось робити”. Так не буває. І тому ми самі працюємо над розв’язанням цієї проблеми.
– Які є позитивні приклади інших країн?
– Найкращим прикладом є Нова Зеландія, тому що там є баланс між салонами та індивідуалками й усі можуть працювати вільно, почуватися захищеними, але водночас немає тотального контролю з боку держави.
