У рамках комунікаційної кампанії, що отримала назву “Віднайти повагу” і реалізована разом з Міжнародним центром перспективних досліджень, дискусії з десятками людей виявили, що поняття толерантності для більшості пересічних українців настільки розмите і невизначене, що інколи може здатися – геть незрозуміле або занадто відірване від повсякденного життя, щоб звертати на нього увагу.
Водночас, це не заважає більшості з наших співрозмовників щоденно використовувати на практиці ці принципи.
У спілкуванні ми виявили декілька розповсюджених міфів, які панують серед українців у цьому питанні.
Толерантність – це ознака слабкості
Вона притаманна тим, хто не здатен фізично або морально домінувати над іншими.
Насправді, на практиці це поняття має цілком протилежний міфові зміст. Толерантність – це акт волі, свідоме утримання від насилля, коли ми маємо можливість його спричинити.
Для здійснення цього акту необхідні моральні сили, міцна опора життєвого досвіду та набутих цінностей. Натомість спричинення насилля не вимагає від нас духовної чи аналітичної роботи.
Толерантність до інших заважає досягненню особистого успіху та щастя
Насправді ж, толерантність – потужний інструмент досягнення психологічного спокою і щастя в особистому житті.
Ставлячись поважно до оточуючих, людина отримує багато переваг: симпатії рідних та близьких, збільшення кола друзів, що дає впевненість і підтримку в години життєвих складнощів.
Неодноразово підмічено: чим більше друзів, тим щасливіша людина.
Не слід забувати, що взаємоповажне суспільство має економічні переваги: у ньому більший рівень безпеки, саме через це вести бізнес в такому суспільстві комфортніше, збільшується інвестиційна привабливість, а з нею і економічний стан громади, області, країни.
Українське суспільство толерантне
На щастя, це єдиний міф, якому реальність хоча би не протилежна.
На самому початку зустрічей в рамках кампанії ми побіжним поглядом визначали чи толерантне українське суспільство та чи толерантні учасники зустрічі зокрема.
Тотальна більшість людей, з якими ми спілкувались, вважає себе толерантними, хоча при розкритті питання у продовження зустрічі ми швидко виявляли, що кожен із нас ще має докласти зусиль, щоб стати толерантним: провести аналітичну роботу, з опорою на логіку щодо рівності прав або переваг толерантності, а в деяких випадках – просто частіше практикувати співчуття.
Із цього можна зробити важливий висновок: українці вважають себе толерантними, а значить мають бажання бути такими.
Водночас, ми не завжди розуміємо де межа, за якою закінчується толерантність і починається дискримінація.
На мій погляд, актуальним напрямком в рамках підвищення толерантності та взаємоповаги в Україні має стати роз’яснювальна робота щодо найбільш розповсюджених порушень принципів толерантності в нашій державі.
Висловіть свою думку в коментарях: які у вашому оточенні найбільш розповсюджені порушення принципів толерантності?
Павло Вишебаба, музикант, співзасновник та член ради ГО “Єдина Планета”, посланець доброї волі ПРООН в Україні, спеціально для УП.Життя
Джерело: https://life.pravda.com.ua/
