Про Лятуринську вже сказали, що період Визвольних змагань і двох світових воєн був її часом, мовляв, сама вона була героїнею своєї доби. Проте постаті таких людей часто спрощують, а сама належність до культурного пантеону ніби заважає справжньому знайомству з реальною людиною та її мріями, не залишає місця її невдачам. Ми хочемо наблизити наших літературних героїв настільки, наскільки це можливо, – саме тому продовжуємо серію нехрестоматійних біографій українських митців та мисткинь.
Дитя свободи
Біографія середньостатистичного українського письменника часто починається з бідної селянської сім’ї, купи братів та сестер, які ділять між собою й без того обмежені можливості для самореалізації. Оксані Лятуринській на дитинство нарікати не доводиться: дівчина виросла в родині нащадків німецьких колоністів і знаного французького роду де Лятур. Батьки письменниці воліли зробити її дитинство казковим: непогане фінансове становище дозволяло дати дітям і вільний час, і право вибору.
Тато Оксани, який служив офіцером-прикордонником російської армії, постійно пропадав на службі, а мати була зайнята великим господарством. Дівчинку вчили бути самостійною та приймати важливі рішення, тож ніхто не здивувався, коли молода Лятуринська почала змінювати своє життя ще в зовсім юні роки. У цей період дівчина зробить три важливі кроки, які безповоротно змінять усе її життя.
Реклама
Добровільно українізована
Свій перший доленосний вибір маленька Лятуринська зробила ще в дошкільні роки: родина письменниці була російськомовною, натомість сама дівчинка дружила із сусідськими дітьми й перейняла «місцеву», українську мову. Це був перший крок до самостійної українізації, можливо, й несвідомий, проте такий, що однозначно вплинув на подальший напрям розвитку майбутньої поетеси.
Ім’я Оксани Лятуринської з’явилося в класному журналі приватної жіночої гімназії в Острозі. Навчати дітей там могли дозволити собі лише багаті люди, а учні спілкувалися переважно російською. Уже четвертокласницею мала пише «сочинения» для семикласниць, паралельно зачаровується острозькою атмосферою героїчної минувшини та міфологізованою історією замку. Пізніше це все не раз проявиться в образах княжої доби на сторінках збірок письменниці.
У 1918 році дівчині подарували друге видання поетичної збірки Олександра Олеся «З журбою радість обнялась», Оксана саме гостила в тітки. Завдяки збірці у свої шістнадцять Лятуринська ознайомилася з українським модернізмом та вдруге зробила вибір на користь солов’їної. Цього разу вже цілком свідомий. Згодом дівчина покинула російськомовний навчальний заклад, перейшовши до україномовної гімназії в Кременці.
Нав’язливе кохання
Після двох років навчання Оксана дістала звістку, яка змусила її покинути гімназію та повернутися додому: померла мама. Дівчина була впевнена, що однією з причин її ранньої смерті став складний характер батька – чоловіка, якого боялися її брати й сестри, який часто сварився через дрібниці й не був чуйним до своєї родини. Біль уже вісімнадцятирічної Оксани він підсилив рішенням видати її заміж за багатого хлопця із сусіднього села. Позаду залишилася й гімназія, де письменниця самостійно формувала свій культурний капітал: вивчала латину, німецьку та французьку, малювала й написала перші вірші українською.
Дівчина була проти такого шлюбу і вже через чотири роки імітації кохання банально втекла: узимку 1924 року Оксана пішки подолала п’ятдесят кілометрів до села, де жила її сестра Антоніна. Мисткиня залишила патріархальний устрій та деспотичного батька, щоб просити грошей податися на край світу, яким здалися тоді міста Європи. Сестра допомогла Оксані дістатися до брата в Німеччину. Молодша Лятуринська поїхала, проте через брак потрібних документів була змушена покинути країну через добу. Наступним місцем призначення стала Прага: там Лятуринська поселилася в статусі нелегалки.
Забігаючи наперед
У роки Визвольних змагань Оксана разом із сестрою Антоніною переховувала солдатів УНР від більшовиків та поляків. Не раз їм доводилося хитрувати зі старшиною та віджартовуватися, щоб ті не знайшли хлопців. Уже згодом Лятуринська продовжила боротьбу словом та інтелектом, витворюючи український історіософський міф, піднімаючи пласти минулого, які тепер дають підстави існувати народові з самостійною історією терміном у декілька століть. Поетеса була однією з тих, хто продовжив культурну боротьбу тоді, коли політична вже була програна.
Ім’я Оксани Лятуринської вписали в коло пражан, а її поетичні мініатюри стали маленькими самобутніми всесвітами. Десь задовго до цього, у зимовий день, коли дівчина наважилася зробити крок з рідного дому в цілковиту самостійність, у день, коли зробила третій, вирішальний вибір своєї весни і ступила в невідомість, обірвалася її юність і почалося доросле життя. Таке життя, яким би воно ніколи не стало без Оксаниної рішучості.
Ілюстрації: Анастасія Бабаш.
Джерело: http://studway.com.ua
