«Огляд гуманітарної ситуації в Україні» – аналітичну записку з таким заголовком опублікував Центр Разумкова. В ній розглядаються та оцінюються гуманітарні потреби громадян України, у тому числі вразливих груп, напередодні війни та під час воєнного часу. Також автори виокремлують низку факторів (логістичні обмеження, обмежений доступ гуманітарної допомоги до районів активних бойових дій, екологічні ризики, погодні умови тощо), що посилюють гостроту гуманітарних проблем в Україні, а також визначають першочергові заходи щодо подолання гуманітарної кризи.

Військова агресія Російської Федерації проти України викликала різке зростання гуманітарних потреб та гуманітарну кризу, наслідки якої для населення України є руйнівними. Гуманітарна ситуація в Україні дедалі стрімко погіршується, а в окремих містах сягає катастрофічних масштабів. Постачання базових товарів і послуг на значній частині території країни призупинилося, цивільне населення вимушено тікає від бойових дій. Географічні масштаби бойових дій є значними, агресор вдається до невибіркових обстрілів та свідомого ураження гуманітарних об’єктів. Подальше розширення конфлікту поглибить гуманітарні проблеми мільйонів українців. З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України тип потреб та гуманітарної діяльності, необхідної у Донецькій та Луганській областях, змінився у зв’язку з новим масштабом бойових дій. Наразі посилення загрози безпеці торкається Києва, великої території Донецької та Луганської областей, а також інших, «нових постраждалих» районів, включаючи, зокрема, Київську, Харківську, Херсонську, Миколаївську, Одеську, Сумську та Житомирську області.

Гостроту гуманітарних потреб потенційно посилюють низка факторів, зокрема:

  • логістичні обмеження, коли налагоджені ланцюги поставок перестали працювати, зокрема закриті порти, відсутність авіасполучення, ризики, які супроводжують доставки автомобільним транспортом, що вимусило компанії з налагодженою логістикою швидко переорієнтовувати свою діяльність;
  • обмежений гуманітарний доступ до районів активних бойових дій, в тому числі забезпечення безпечного доступу для міжнародних гуманітарних організацій;
  • численні екологічні ризики (обстріли або пожежі призводять до викиду небезпечних матеріалів, токсичного диму або хімічних речовин);
  • ризики, пов’язані з мінами та вибухонебезпечними предметами-залишками війни;
  • погода, в тому числі суворі зимові умови.

Потреби у допомозі стрімко зростають, особливо у районах, де тривають бойові дії. Наразі більш ніж 12,8 мільйонів людей на території України потребують допомоги та захисту, у тому числі до 6-7 мільйонів осіб, які є внутрішньо переміщеними особами. Основною проблемою залишається забезпечення безпечного доступу до районів, де продовжуються бойові дії, в тому числі і для міжнародних гуманітарних організацій. До особливо вразливих груп населення в умовах військового конфлікту належать люди похилого віку, люди з інвалідністю, які не можуть виїхати із небезпечних місць або залишаються в постраждалих районах, а ткож жінки та діти. Через умови воєнного стану, який триває, чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено залишати країну, тому суттєвою проблемою стає розлучення сімей. Для жінок і дівчат, ще більше зросте ризик гендерно зумовленого насильства, включаючи сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Зґвалтування, примусові шлюби, сексуальна експлуатація, торгівля людьми — на будь-якій території, де ведуться бойові дії, стають характерними видами злочинів. Відповідно до даних Управління Верховного комісара з прав людини ООН, кількість загиблих мирних жителів з 24 лютого станом на червень перевищила кількість загиблих за останні вісім років. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зафіксовано 8 533 жертв серед цивільного населення країни: 3 942 убитих та 4 591 поранених. Реальні цифри, швидше за все, значно вищі. Більшість зареєстрованих жертв серед цивільного населення були викликані застосуванням вибухових речовин із великою площею поразки, включаючи обстріли з важкої артилерії та систем залпового вогню, а також ракетні та авіаційні удари. Розрахунки показують, що з початку військової агресії в Україні пошкоджено, зруйновано або захоплено щонайменше 533 заклади освіти, 300 дитячих садочків, 196 медичних закладів, 129 заводів та підприємств, пошкоджено чи зруйновано 6 800 житлових будинків. Загальний обсяг пошкодженої/ зруйнованої житлової нерухомості складає близько 26 млн кв метрів. Загальна сума прямих задокументованих збитків перевищує $94,3 млрд або 2.7 трлн грн. і з кожним днем війни цей показник зростає. Прямі втрати економіки України на цей період через руйнування та пошкодження цивільної та військової інфраструктури зросли на майже $4.5 млрд. Атаки на об’єкти охорони здоров’я в Україні призводять до загибелі та поранення найбільш вразливих пацієнтів, зокрема жінок і дітей, а також медичного персоналу, руйнують життєво важливу інфраструктуру системи охорони здоров’я та примушують величезне число людей відмовлятися від медичної допомоги, не дивлячись на нагальну потребу в ній. Напади на заклади охорони здоров’я та медичних працівників безпосередньо впливають на можливості людей мати доступ до основних медичних послуг, особливо це стосується вразливих груп. Суттєво погіршилося надання основних адміністративних та державних публічних послуг. Здатність місцевих органів влади підтримувати мінімальний рівень послуг суттєво обмежена, оскільки працівники виїхали або не мають доступу до робочих місць. Навіть якщо населення не страждає від бойових дій безпосередньо, воно стикається зі зменшенням обсягу послуг, перебоями або повним припиненням їх надання. Перебої та припинення надання основних послуг спричиняють мультисекторальні потреби. В містах, де ведуться активні бойові дії погіршується ситуація з водопостачанням, вивезенням відходів, охороною довкілля, транспортною інфраструктурою, телекомунікаціями, послугами охорони здоров’я, невідкладної допомоги, освіти, електроенергією та доступом до правосуддя. Ситуацію ускладнюють порушення роботи ринку та банківської системи. Не дивлячись на те, що суспільство вже отримало досвід гуртування та самоорганізації, потреба в гуманітарній допомозі в Україні буде актуальною ще багато років. Це стосуватиметься багатьох регіонів, навіть тих, які не постраждають від бойових дій, а лише приймають чи будуть приймати вимушених переселенців.

До пріоритетних заходів реагування слід віднести:

  • Регулярний моніторинг та аналіз подій, потреб та аналіз заходів реагування;
  • Регулярна звітність стосовно досягнутих результатів для створення більш якісної інформаційної основи для процесів прийняття рішень.
  • Розроблення та випуск інформаційних продуктів, забезпечення збору та використання даних з розбивкою за ознакою статі та віком з метою забезпечення більш якісного аналізу з урахуванням гендерних аспектів та дій. Підтримка своєчасного виділення та виплати ресурсів, що надається донорами, на найбільш критичні гуманітарні потреби та забезпечення регулярного моніторингу фінансування, 
  • Підвищення обізнаності та посилення підтримки для гуманітарної спільноти метою розширення оперативної спроможності та гарантування безперешкодного гуманітарного доступу.

З повним текстом дослідження Ви можете ознайомитись на сайті Центру Разумкова або прогортавши файл нижче: